Святий Священномучениче за єдність Христової Церкви Йосафате та інші мученики!

Ви своєю мученичою смертю залишили Церкві величне свідоцтво про святу віру.

Випросіть нам, щоб зберегли ми цей божий дар і свідчили словами і життям правдивість тієї святої віри.
Випросіть нам ласку, щоб ми вірно жили божими заповідями.
Приведіть тих, що живуть у грісі й у темряві незнання, до роздуми над своїм спасенням.
Потіште засмучених, скріпіть слабовірних і зробіть, щоб усі відчули ваше сильне заступництво у найсвятішого подателя всього добра.

Учиніть, святий Йосафате та мученики, своїми молитвами, щоб у цілім нашім народі запанувала єдність у вірі, щоб усі стали дітьми однієї святої вселенської Церкви та щоб увесь український нарід, збагачений божим благословенням, прославляв Бога,
що нагородив вас нев'янущим вінцем у своєму царстві.

Радуйтеся, мученики церковної єдности, бо і днесь проповідуєте з'єднання!
Радуйтеся і молітеся за наше спасення.

Амінь.

Дитячий і молодечий вік Івана Кунцевича
(1580-1604)



ІВАН КУНЦЕВИЧ У МАНАСТИРІ – ЧЕРНЕЦЬ ИОСАФАТ

ЧЕРНЕЧІ ЧЕСНОТИ ЙОСАФАТА

Святий Йосафат Кунцевич (світське ім’я Іван) народився близько 1580 р. в древньому українському містечку Володимир-Волинський. Його батько був заможним купцем, тому хотів, аби син Іван продовжував його справу. Щоб син належно опанував купецьке ремесло, батько відправив його у Вільно (нині Вільнюс), тогочасну столицю Великого Литовського Князівства, до якого тоді належала більшість українських земель. Це були перші роки після відомого Берестейського собору 1596 р., тому тогочасне релігійне життя у Вільні було позначене розколом та неприязню між прихильниками та противниками Берестейського собору. Більше того, підтримувані магнатом Костянтином Острозьким та місцевою шляхтою противники з’єднання Руської церкви з Римом мали у Вільні відчутну матеріальну та політичну перевагу перед нечисленними прихильниками унії. Небайдуже, вразливе серце юного Івана терзали сумніви та прагнення знайти правильну відповідь на питання: на чийому боці правда? Згодом Йосафат Кунцевич признавався, що саме у ті юнацькі роки він постійно звертався до Господа Бога і благав, щоб вказав йому правильний шлях. У цей час сумнівів, очевидно, зовсім не випадкового на життєвому шляху майбутнього священномученика з’являються отці-професори Папської академії у Вільно - Фабрицій Ковальський та Іван Грушевський, відомі богослови, які допомогли зорієнтуватися у складній конфесійній обстановці. Тому юнак Іван Кунцевич обирає занедбаний, убогий віленський храм Пресвятої Трійці, який навіть у свята відвідувало не більше двох десятків прихильників Берестейськолї унії, а згодом кидає навчання купецькій справі та, йдучи за Божим покликом, у 1604 р. вступає до василянського монастира під іменем Йосафата.

Синонімами до слова «спасіння» у Євангелії виступають два словосполучення: «вічне життя» (ζωή αιώνος) і «царство Боже» (βασιλεία του θεου)1, які вказують, задля чого слід спасатись від гріху і які можливості це відкриває перед людиною. Завдяки такому цілісному підходу християнське подвижництво не стає самоціллю, а служить містком до участи людини в Бозі та Його вічности2, яка є «початком і кінцем нашого існування»3.

Инокъ изященъ бивъ священнійшiй отче
Іwсафате, и приятелище Божественнаго Духа, соблюлъ еси чистоту душевную и тілесную, яко Ангелъ въ Иноцехъ поживъ на земли,
въ послушанiи и нищеті, въ любвы къ Богу
и Ближнему, въ молитвахъ и бдінiихъ всенощнiхъ образъ бисть всімъ Инокомъ, и зерцало всякоя добродітелы, оумъ вперилъ еси къ небеснімъ...
(стихира на хвалитних утрені священномученикові Йосафату)


Такими словами возвеличив монаший подвиг святого Йосафата Кунцевича невідомий нам полоцький монах, який уклав службу в честь цього священномученика, а згодом у 1745 році її надрукували в Уневі з благословення митрополита Афанасія Шептицького у збірці „Вослідованіє праздником пресвятой тайни Евхаристіи, состраданія пресв. Богородици и блаж. священномученика Йосафата от св. собора Замойскаго преподанним".

Питання першості Римського Патріарха було і залишається одним із найбільш контроверсійних моментів християнського богослов'я, зокрема еклезіології. Св. Йосафат виясненню Петрового служіння приділяв велику увагу, оскільки від самих початків свого існування Київська Церква вважала своє сопричастя із Римською Церквою благословенним даром1. У „Катgхизмh", який був призначений для вірних, а отже мусів бути написаний доступною мовою та наповнений зрозумілими аргументами, він коротко і ясно подає розуміння служіння Римського Патріарха. Робить це св. Йосафат, з'ясовуючи Символ Віри, зокрема поняття вселенськості Церкви.

1. Головним обов'язком кожного священика є якнайкраще знати все те, що тут написано, і мати знання як відносно семи Святих Тайн, так і щодо всіх обставин, тут описаних.