Святий Священномучениче за єдність Христової Церкви Йосафате та інші мученики!

Ви своєю мученичою смертю залишили Церкві величне свідоцтво про святу віру.

Випросіть нам, щоб зберегли ми цей божий дар і свідчили словами і життям правдивість тієї святої віри.
Випросіть нам ласку, щоб ми вірно жили божими заповідями.
Приведіть тих, що живуть у грісі й у темряві незнання, до роздуми над своїм спасенням.
Потіште засмучених, скріпіть слабовірних і зробіть, щоб усі відчули ваше сильне заступництво у найсвятішого подателя всього добра.

Учиніть, святий Йосафате та мученики, своїми молитвами, щоб у цілім нашім народі запанувала єдність у вірі, щоб усі стали дітьми однієї святої вселенської Церкви та щоб увесь український нарід, збагачений божим благословенням, прославляв Бога,
що нагородив вас нев'янущим вінцем у своєму царстві.

Радуйтеся, мученики церковної єдности, бо і днесь проповідуєте з'єднання!
Радуйтеся і молітеся за наше спасення.

Амінь.

Дитячий і молодечий вік Івана Кунцевича
(1580-1604)



ІВАН КУНЦЕВИЧ У МАНАСТИРІ – ЧЕРНЕЦЬ ИОСАФАТ

ЧЕРНЕЧІ ЧЕСНОТИ ЙОСАФАТА

У 3-й Тиждень по Пасці Свята Церква в особливий спосіб вшановує святих жон-мироносиць і праведних Йосифа Ариматейського і Нікодима – таємних учнів Христових. Своїм богослужінням Церква знов поставляє нас на голгофі біля Хреста Христового, з якого знімають Пречисте Його Тіло Йосиф і Нікодим, і біля гробу, де вони кладуть Тіло Ісуса Христа, і де потім мироносиці, що прийшли помазати Тіло благовонними маслами, першими удостоюються бачити Воскреслого Господа. За прикладом святих жон-мироносиць і ми повинні гріти в серці своєму дійсну самовіддану любов до Спасителя нашого, щоб, як говорить Апостол (Рим.8,38-39) ніщо не могло відлучити нас від Нього – ні сьогодення, ні прийдешнє, ні життя, ні смерть, ні ангели, ні люди. Крім того, як святі жони, уражені лютою скорботою побачивши розіпнутого Господа, шукали і знайшли втіху в Його ж труні, так і кожна християнська душа повинна шукати втіху в скорботі і печалях блія гробу і хреста Спасителя свого.

Його ім'я вже давно стало символом української Церкви, символом духовності нації, символом національного та духовного єднання народу. Для кожного українця ця незвичайна харизматична постать - святий приклад для наслідування. Адже його заповіти - вчення справжньої віри та любові до ближнього, свідомого християнства й національного патріотизму - заповіти на всі віки, на всі прийдешні покоління.

Доктор права, депутат австрійського парламенту Казимір Шептицький несподівано полишив перспективну політичну кар'єру. У 1911 році він подався у монахи під іменем Климентія.

Григорій Лакота був четвертою дитиною у сім'ї Івана та Євфросинії Лакотів. Народився 31 січня 1883 р. в селі Голодівка (повіт Рудки на заході України; тепер с. Задністряни, Самбірський р-н, Львівська обл.). Успішно завершив народну школу в м. Комарному та Академічну гімназію у Львові. Під впливом приятеля сім'ї Лакотів о. Якова Косоноцького вступив до Генеральної семінарії у Львові та на богословський відділ Львівського університету.

Святий Йосафат Кунцевич (світське ім’я Іван) народився близько 1580 р. в древньому українському містечку Володимир-Волинський. Його батько був заможним купцем, тому хотів, аби син Іван продовжував його справу. Щоб син належно опанував купецьке ремесло, батько відправив його у Вільно (нині Вільнюс), тогочасну столицю Великого Литовського Князівства, до якого тоді належала більшість українських земель. Це були перші роки після відомого Берестейського собору 1596 р., тому тогочасне релігійне життя у Вільні було позначене розколом та неприязню між прихильниками та противниками Берестейського собору. Більше того, підтримувані магнатом Костянтином Острозьким та місцевою шляхтою противники з’єднання Руської церкви з Римом мали у Вільні відчутну матеріальну та політичну перевагу перед нечисленними прихильниками унії. Небайдуже, вразливе серце юного Івана терзали сумніви та прагнення знайти правильну відповідь на питання: на чийому боці правда? Згодом Йосафат Кунцевич признавався, що саме у ті юнацькі роки він постійно звертався до Господа Бога і благав, щоб вказав йому правильний шлях. У цей час сумнівів, очевидно, зовсім не випадкового на життєвому шляху майбутнього священномученика з’являються отці-професори Папської академії у Вільно - Фабрицій Ковальський та Іван Грушевський, відомі богослови, які допомогли зорієнтуватися у складній конфесійній обстановці. Тому юнак Іван Кунцевич обирає занедбаний, убогий віленський храм Пресвятої Трійці, який навіть у свята відвідувало не більше двох десятків прихильників Берестейськолї унії, а згодом кидає навчання купецькій справі та, йдучи за Божим покликом, у 1604 р. вступає до василянського монастира під іменем Йосафата.

Преподобна Ксенія (Vст.), раніше Євсевія, була єдиною дочкою знатного римського сенатора. З юності вона прагнула до Бога. Щоб уникнути свого майбутнього шлюбу, вона таємно пішла з рідного дому з двома відданими їй служницями й відплила на кораблі. Зустрівшись, з промислу Божого, з настоятелем обителі святого апостола Андрія, яка перебувала в місті Мілассі, в Кесарії, вона сильно просила його взяти її, разом із супутницями, у Міласс; змінивши своє ім'я, вона назвалася Ксенією. У Мілассі вона купила землю, побудувала храм в ім'я святого Стефана і заснувала жіночий монастир.

Дивитися ікони Пр. Ксенії Римлянки

Народився у 251 році в єгипетському містечку Комі, походив з багатої християнської сім’ї. У 272 році, після смерті батьків, залишився один з сестрою, яка була під його опікою. Одного разу увійшовши до храму, він почув слова Євангелія: «Якщо хочеш бути досконалим, йди, продай маєток твій і роздай убогим, і матимеш скарб на Небесах, і йди услід за Мною» (Мт. 19, 21). Ці слова вразили Антонія, немов були звернені Господом особисто до нього.

Дивитися ікони Пр. Антонія Великого

Свята мучениця Тетяна (Тетяна від грецького татто - встановлювати, визначати - засновниця) народилася в знатній римській сім'ї - її батько тричі був обраний консулом. Він був таємним християнином. Свою дочку, Тетяну, виховував у християнській вірі, віддану Богу і Церкві.
Дивитися ікони св. мчц. Тетяни
Коли Тетяна досягла повноліття, вона стала байдужою до багатства та інших благ, і полюбила всім серцем духовний спосіб життя, вирішила не виходити заміж і всі свої сили віддати Церкві. Тетяна хотіла проводити життя в дівстві і служити Богу день і ніч молитвою і постом. За доброчесне, цнотливе життя Тетяна була поставлена дияконисою в одному з римських храмів, допомагала нужденним, доглядала хворих, відвідувала темниці.