Святий Священномучениче за єдність Христової Церкви Йосафате та інші мученики!

Ви своєю мученичою смертю залишили Церкві величне свідоцтво про святу віру.

Випросіть нам, щоб зберегли ми цей божий дар і свідчили словами і життям правдивість тієї святої віри.
Випросіть нам ласку, щоб ми вірно жили божими заповідями.
Приведіть тих, що живуть у грісі й у темряві незнання, до роздуми над своїм спасенням.
Потіште засмучених, скріпіть слабовірних і зробіть, щоб усі відчули ваше сильне заступництво у найсвятішого подателя всього добра.

Учиніть, святий Йосафате та мученики, своїми молитвами, щоб у цілім нашім народі запанувала єдність у вірі, щоб усі стали дітьми однієї святої вселенської Церкви та щоб увесь український нарід, збагачений божим благословенням, прославляв Бога,
що нагородив вас нев'янущим вінцем у своєму царстві.

Радуйтеся, мученики церковної єдности, бо і днесь проповідуєте з'єднання!
Радуйтеся і молітеся за наше спасення.

Амінь.

Дитячий і молодечий вік Івана Кунцевича
(1580-1604)



ІВАН КУНЦЕВИЧ У МАНАСТИРІ – ЧЕРНЕЦЬ ИОСАФАТ

ЧЕРНЕЧІ ЧЕСНОТИ ЙОСАФАТА

Святий Йосафат Кунцевич (світське ім’я Іван) народився близько 1580 р. в древньому українському містечку Володимир-Волинський. Його батько був заможним купцем, тому хотів, аби син Іван продовжував його справу. Щоб син належно опанував купецьке ремесло, батько відправив його у Вільно (нині Вільнюс), тогочасну столицю Великого Литовського Князівства, до якого тоді належала більшість українських земель. Це були перші роки після відомого Берестейського собору 1596 р., тому тогочасне релігійне життя у Вільні було позначене розколом та неприязню між прихильниками та противниками Берестейського собору. Більше того, підтримувані магнатом Костянтином Острозьким та місцевою шляхтою противники з’єднання Руської церкви з Римом мали у Вільні відчутну матеріальну та політичну перевагу перед нечисленними прихильниками унії. Небайдуже, вразливе серце юного Івана терзали сумніви та прагнення знайти правильну відповідь на питання: на чийому боці правда? Згодом Йосафат Кунцевич признавався, що саме у ті юнацькі роки він постійно звертався до Господа Бога і благав, щоб вказав йому правильний шлях. У цей час сумнівів, очевидно, зовсім не випадкового на життєвому шляху майбутнього священномученика з’являються отці-професори Папської академії у Вільно - Фабрицій Ковальський та Іван Грушевський, відомі богослови, які допомогли зорієнтуватися у складній конфесійній обстановці. Тому юнак Іван Кунцевич обирає занедбаний, убогий віленський храм Пресвятої Трійці, який навіть у свята відвідувало не більше двох десятків прихильників Берестейськолї унії, а згодом кидає навчання купецькій справі та, йдучи за Божим покликом, у 1604 р. вступає до василянського монастира під іменем Йосафата.

Преподобна Ксенія (Vст.), раніше Євсевія, була єдиною дочкою знатного римського сенатора. З юності вона прагнула до Бога. Щоб уникнути свого майбутнього шлюбу, вона таємно пішла з рідного дому з двома відданими їй служницями й відплила на кораблі. Зустрівшись, з промислу Божого, з настоятелем обителі святого апостола Андрія, яка перебувала в місті Мілассі, в Кесарії, вона сильно просила його взяти її, разом із супутницями, у Міласс; змінивши своє ім'я, вона назвалася Ксенією. У Мілассі вона купила землю, побудувала храм в ім'я святого Стефана і заснувала жіночий монастир.

Дивитися ікони Пр. Ксенії Римлянки

Народився у 251 році в єгипетському містечку Комі, походив з багатої християнської сім’ї. У 272 році, після смерті батьків, залишився один з сестрою, яка була під його опікою. Одного разу увійшовши до храму, він почув слова Євангелія: «Якщо хочеш бути досконалим, йди, продай маєток твій і роздай убогим, і матимеш скарб на Небесах, і йди услід за Мною» (Мт. 19, 21). Ці слова вразили Антонія, немов були звернені Господом особисто до нього.

Дивитися ікони Пр. Антонія Великого

Свята мучениця Тетяна (Тетяна від грецького татто - встановлювати, визначати - засновниця) народилася в знатній римській сім'ї - її батько тричі був обраний консулом. Він був таємним християнином. Свою дочку, Тетяну, виховував у християнській вірі, віддану Богу і Церкві.
Дивитися ікони св. мчц. Тетяни
Коли Тетяна досягла повноліття, вона стала байдужою до багатства та інших благ, і полюбила всім серцем духовний спосіб життя, вирішила не виходити заміж і всі свої сили віддати Церкві. Тетяна хотіла проводити життя в дівстві і служити Богу день і ніч молитвою і постом. За доброчесне, цнотливе життя Тетяна була поставлена дияконисою в одному з римських храмів, допомагала нужденним, доглядала хворих, відвідувала темниці.

Григорій Хомишин народився, як зазначив сам на допиті у Лук’янівській в’язниці, 25 березня 1867 року у родині селянина-середняка в с. Гадинківці Густинського району Тернопільської обл., на Україні. Своє навчання Григорій розпочав у сільській початковій школі. Провчившись там чотири роки, у дванадцятирічному віці, по рекомендації і допомозі священика Сімовича вступає до Тернопільської гімназії, яку закінчив 1888 року на відмінно. З дитинства Григорій відзначався побожністю і вже як учень гімназії належав до товариства “Апостольство Молитви”. Завжди був одним з кращих учнів не лише у класі, а й цілій гімназії, був взірцем для інших. Після здобуття початкової освіти та закінчення Тернопільської гімназії 1888 року, побожний юнак вступив до Львівського Університету на богословський факультет. Роки навчання молодого богослова промайнули у ретельній праці над книжкою та над собою, і невдовзі після закінчення студій, 18 листопада 1893 року, він отримав єрейські свячення. Першим призначенням молодого священика був пост вікарія в кафедральному соборі Станіслава. Станіславський ординарій, Владика Юліян Сас-Куїловський побачив у молодому священикові велике майбутнє, і дав йому направлення на поглиблення богословії до Відня (1894-1899), де він навчався 5 років і одночасно був сотрудником греко-католицької парафії св.Варвари.

Щопонеділка о сьомій годині вечора в церкві Святого Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі в Києві відбувається акафіст Теодору Ромжі з благословеннями мощами. У щирій молитві українські християни згадують про єпископа-мученика Греко-Католицької Церкви, якого Святійший Отець Іван Павло ІІ беатифікував під час свого пастирського візиту в Україну.

Київ - 20-ліття відновлення легального стану Греко-католицької церкви в Україні є приводом проаналізувати наскільки затято й продумано діяла сталінська система. Ознайомлення у архіві СБУ лише з однією справою - справою отця Петра Вергуна - дає чітке розуміння того, як крок за кроком, планомірно й професійно реалізовувалася зла воля зі знищення не лише верхівки УГКЦ, а й усієї церкви.

Існує безліч історій про Івана Павла II, які засвідчують його святість. Він був святим від початку до кінця, від А до Я. Молитва та відданість Діві Марії були основним джерелом його сили. Якось він сказав: “Мене намагаються зрозуміти ззовні, але мене можна пізнати лише зсередини”. В нещодавно опублікованій книзі “Чому він святий” (“Why He is a Saint”), яку до друку підготувала Комісія у справах канонізації Івана Павла II, висвітлено безліч сторін його особистості. В цій статті ми пропонуємо декілька історій, опублікованих у цій книзі та в інших джерелах.