Живучи і навчаючись розумію, що мій запал змінити світ на краще, перегукується з запалами святих отців - тобто традицією,отців церкви при житті сьогодні, а й з документами, а вірніше словами і закликами,які були написані з бажанням їх в майбутньому втіленні в людському житті і житті світу. Чому саме слова а не дії?
Бо все почалося зі слова, все розуміння сприйняття і переосмислення починається і є невід’ємністю слова.
А дії – це непостійність, це миттєвість, щось нагадує падіння зір.
Слово - це вічність, це буття, це як сходження сонця, щоб був день, і настання ночі – з виходом місяця та з розсипом зір на небосхилі.
Але саме вічності й постійності бракує сьогоднішньому світу. А саме людині, яка відіграє в цій гармонії важливу первинну роль. Без якої б не було б цієї гармонії, і такого розуміння, усвідомлення, пережиття і самого буття.
Бог в житті посилає нам постійні запитання, на які дає тільки два варіанти відповіді.
Два слова « Так» - і бути в Божій Благодаті.
І «Ні» - яке закидає нас у проблеми, «ні» яке нас обтяжує. І нам так тяжко не сказати саме «ні» ніж «так». Є парадоксальність того, що цього «ні» нам не хочеться. І того чого не хочеться ми тим і живемо.
Візьму на себе відвагу сказати що ми не живимо,а існуємо. Ми марнуємо те, що непотрібно марнувати. Ми відмовляємося від дарунків і обдарувань. Ми розуміємо, що в цьому світі ми як гості, або як найманці, які отримують можливість працювати, змушені віддавати, жертвувати, вмирати для свого «я». А не наживатися, не набиратися, необреховуватися. Люди шукають легших варіантів практичної бездіяльності, переносячи свій реальний світ у світ віртуальний,неживий,лінивий і нічого необіцяючий, світ - який краде в нас друзів живих і неживих – книг. Світ який закорковує нас у відповідну банку, відповідну «закрутко чогось невідомого,неймовірного». Ми стаємо «марнотою марнот».
Чи запитуємо ми себе: « що ми хочемо, для чого ми з’явилися в оцьому світі, що ми повинні зробити для здійснення і співдії у Божому задумі? І чи нам не набридло жити так як ми живемо?
Ми помічаємо, що час набрав ритм швидкої музики, де реалізація чогось стає практично неможливе. Але все є можливе зреалізувати з Богом, з вірою,надією і любов’ю в серці та контемпляцією – тобто постійною молитвою. Бог з нами і для нас 24 години на добу 7 днів на тиждень. А ми з ним мізер. І навіть цей мізер ми хочемо використати на свою користь, на свою людськість.
Але не забуваймо, що ми з вами люди є «подобою Божою». Бог з нами рахується даючи свобідну волю, жертвуючи свого сина Ісуса Христа для нашого спасіння. Ще означає, що Бог не втрачає надії на нас, що ми для Нього «щось вартісне і потрібне в цьому світі». А не «Ніщо» - як багато з нас думає. І що якби йому було байдуже, то цього світу і нашого з вами перебування в ньому не було б.
Тому задумуймося над «сприйняттям Божих дарів» для створення життя для життя в житті. Для несення «доброї новини». Для того, щоб світ, життя і ми з вами люди набирали інших кольорів, наповнених радістю,щастям і Божою благодаттю.
Радченко Сергій
Бо все почалося зі слова, все розуміння сприйняття і переосмислення починається і є невід’ємністю слова.
А дії – це непостійність, це миттєвість, щось нагадує падіння зір.
Слово - це вічність, це буття, це як сходження сонця, щоб був день, і настання ночі – з виходом місяця та з розсипом зір на небосхилі.
Але саме вічності й постійності бракує сьогоднішньому світу. А саме людині, яка відіграє в цій гармонії важливу первинну роль. Без якої б не було б цієї гармонії, і такого розуміння, усвідомлення, пережиття і самого буття.
Бог в житті посилає нам постійні запитання, на які дає тільки два варіанти відповіді.
Два слова « Так» - і бути в Божій Благодаті.
І «Ні» - яке закидає нас у проблеми, «ні» яке нас обтяжує. І нам так тяжко не сказати саме «ні» ніж «так». Є парадоксальність того, що цього «ні» нам не хочеться. І того чого не хочеться ми тим і живемо.
Візьму на себе відвагу сказати що ми не живимо,а існуємо. Ми марнуємо те, що непотрібно марнувати. Ми відмовляємося від дарунків і обдарувань. Ми розуміємо, що в цьому світі ми як гості, або як найманці, які отримують можливість працювати, змушені віддавати, жертвувати, вмирати для свого «я». А не наживатися, не набиратися, необреховуватися. Люди шукають легших варіантів практичної бездіяльності, переносячи свій реальний світ у світ віртуальний,неживий,лінивий і нічого необіцяючий, світ - який краде в нас друзів живих і неживих – книг. Світ який закорковує нас у відповідну банку, відповідну «закрутко чогось невідомого,неймовірного». Ми стаємо «марнотою марнот».
Чи запитуємо ми себе: « що ми хочемо, для чого ми з’явилися в оцьому світі, що ми повинні зробити для здійснення і співдії у Божому задумі? І чи нам не набридло жити так як ми живемо?
Ми помічаємо, що час набрав ритм швидкої музики, де реалізація чогось стає практично неможливе. Але все є можливе зреалізувати з Богом, з вірою,надією і любов’ю в серці та контемпляцією – тобто постійною молитвою. Бог з нами і для нас 24 години на добу 7 днів на тиждень. А ми з ним мізер. І навіть цей мізер ми хочемо використати на свою користь, на свою людськість.
Але не забуваймо, що ми з вами люди є «подобою Божою». Бог з нами рахується даючи свобідну волю, жертвуючи свого сина Ісуса Христа для нашого спасіння. Ще означає, що Бог не втрачає надії на нас, що ми для Нього «щось вартісне і потрібне в цьому світі». А не «Ніщо» - як багато з нас думає. І що якби йому було байдуже, то цього світу і нашого з вами перебування в ньому не було б.
Тому задумуймося над «сприйняттям Божих дарів» для створення життя для життя в житті. Для несення «доброї новини». Для того, щоб світ, життя і ми з вами люди набирали інших кольорів, наповнених радістю,щастям і Божою благодаттю.
Радченко Сергій
Інформаційне повідомлення
Голосування
Новини Єпархії
