Вистава "Не зрадити!"

Перебуваючи протягом трьох поколінь під шаленим тиском безбожної комуністичної влади, вірні греко-католики мужньо трималися ідеї єдності з Апостольським Престолом. Саме ця незламність вкрай непокоїла і приводила в шаленство комуністичних нишпорок, що хотіли догодити Москві будь-якою ціною. Але їхні безрезультатні здобутки не увінчалися загальним успіхом – Церква вистояла!

Після виходу з підпілля усі українці, хто у своєму серці зберіг віру і вірність Католицькій Церкві східного обряду змогли дихнути на повні груди повітрям свободи. За двадцять років цієї свободи вдалося пролити світло історичної справедливості на події, що мали своє місце протягом підпільного існування УГКЦ. Вдалося дослідити багато документів, які свідчать про справжній героїзм українців-греко-католиків. Мало-помалу з’являються і художні твори про підпілля Церкви, що мають на меті завдяки мистецтву слова представити образ тих жахливих часів. На доказ цього можемо взяти п’єсу о. Петра Голінея «Не зрадити!». Цей драматичний твір написаний, щоб вшанувати насамперед світлу пам’ять о. Михаїла Косила, а також усіх тих, які постраждали за святу віру.

Щоб гідно вшанувати великого подвижника католицької віри, о. Михаїла, молодь Делятинщини, головно з молодіжних спільнот Архибратства Йосафата і Товариства Святої Ольги під проводом о. Петра відобразили усі події з п’єси на сцені. Прем’єра вистави відбулась в Делятині, 13 листопада, а на свято Архистратига Михаїла молоді актори з виставою завітали в Дору.

Перед глядачами постає образ 80-х рр. минулого століття. Усі події вистави відбуваються в домі підпільних греко-католиків. Починається вистава закінченням підпільного богослужіння, а саме тихим співом пісні-візвання до Богородиці «Радуйся, Царице». Згодом усі встають, і о. Мирон, під проводом якого відбувалась молитва, звертається до підпільних католиків зі словом розради і підтримки у нелегкий час:


Це справді слово доброго пастиря, який співпереживає за долю свого народу. Він каже:


Наче справжній бальзам лягають слова підтримки духовного отця у душі спраглих за правдою людей:


Недовго вірні тішаться присутністю о. Мирона – несподівано до хати нагрянули кадебисти. Вчиняється шалена метушня. Щоправда, за словами господині,

Мудрий господар настановляє свою родину і гостей, мовлячи:

З цього моменту розпочинається ходіння по муках для господарів і їхніх гостей.


До хати влетіли капітан і два міліціонери. Всіх присутніх скував страх і трепет. І почалися допити… Спочатку, за «методом кнута і пряника», під моральний тиск попадає Василь, школяр. Та хоч як капітан старався і погрозами, і облесливим словом змусити виявити правду про о. Мирона, однак хлопець не здався.

Наступну допитували Лесю, дочку господарів, потім бухгалтерку, господиню. Усі старалися навіть найменшим словим не вповісти про справжню причину свого перебування у цьому домі. Завжди на пряме питання кадебіста:

була непряма відповідь:

Звичайно, така відповідь не могла задовольнити слідчого. Ба, більше, він після цього починає шаленіти:

Справді, усі, хто підпав під допит, прекрасно розуміли про якого Мирона йшла мова. Але віра і витримка справжніх християн були сильнішими від натиску слідчих.





Під час допиту два міліціонери наче перевертають усю кімнату, заглядуючи в кожну шпаринку, щоб знайти докази, які б свідчили про перебування о. Мирона в цьому домі. Проте все марно. Кілька молитовників, підсвічники і хрест – ось увесь «…улов невеликий». Слідчі розчаровані. З тим вони й покинули дім.

Після того, як усі покинули кімнату, господар виливає усю свою стривожену душу в монолозі. Це звучить наче підсумок усього дня:




















Автор: То "ПеРо"